Мій · куточок

...І за півкроку до жданого розпачу
Я роздивилась привітно примружені,
Ніжно утомлені, звільнені досхочу
Стиглі дороги із зони відчуження.
Де, перед ким, у чому завинила я,
Що торний шлях, насміхаючись нібито,
Геть відкидає усі перевтілення,
Тільки лишає безодню-колибу ту...
Чом я бажаю хитнутись - і тішитись,
Хмарами вкритися знову, як вовною,
Чом я боюся і прагну так знищення?
...Тихо "Дівчисько!" до мене промовлено...

У повню, у повінь
Почну свою сповідь:
Розсиплюсь, розтану
У стиглих словах.
У повінь, у повню,
Півфразами повна,
Розтративши ману -
У всіх на очах
(У повню, у повінь,
Хитаючи човен)
Всі маски, всі ролі
Скидатиму вниз.
У повінь, у повню
Розкриюсь - і змовкну,
Як паростки долі
На денцях валіз.

Тихими очима
Подих мій підхоплюй,
Пасмами волосся
Мого огорнись.
Може, тобі зимно?
Йди до мене, змоклий!
Дай-но твої коси
Висушу. Всміхнись.
Де тебе, мій білий,
Де тебе, мій любий,
Молода звитяга
Кликала-вела?
Дам тобі я сили.
Поцілуй лиш в губи -
І вперед, за стягом:
Хай тріщить імла.
Я тебе розраджу,
Я тебе зігрію,
Заберу турботи,
Зілля міці дам.
Посміхнусь. Не скажу,
Як я ледь жеврію,
Доки ти в поході.
Доки я не там.

Сходи. Напрочуд довгі. Напрочуд
Марні. Безглузді.
Та не зупинитись.
Йтиму - де дітись? За мною почет -
Нащо? Чи друзі
Тут мусять з'явитись?
Йтиму. Де дітись? Жодна рослина
Шлях не обірве -
Ці сходи безкраї.
Вгору і вниз. Через роки й години.
Впасти б у прірву -
Та й прірви немає.

Такі непевні рухи кволих,
Навдивовиж вершкових пальців -
І наче нитка калинова
На пердпліччі, до зап'ястя.
В очах змарнілих тане посміх,
На скроні дика крапля грає...
І вже холодна сита постіль,
І журавель за небокраєм...

Я стисну очі і розлющу пальці.
І тільки пучками побачу візерунок,
Що вміє дотиком поставити тавро.
В твій капелюх поверну півняче перо -
І прожену настирну думку про рахунок,
Що виставляє мій Великий Здрайця...

Якщо перлина, вкинута у склянку з оцтом рік порік лишається незмінною - звісно, можна вважати це дивом. Або - підробкою. Вирішувати завжди тобі.

Оспівані світлом,
Завчасно оплакані
Безоднею тиші -
Тверезістю маримо.
Боліти - як пити.
Не муч мене спрагою,
Ти ж знаєш - я тішусь,
Як кішка на згарищі.
Поліч мої пальці -
І думка розтрощиться,
Осяде бісквітом
З бажаннями марними...
Прив'язаний Здрайця
Із першими зморшками...
І я, меживітна,
Розчавлена хмарами.

Я злітаю, здається.
Не варто лякатися:
Це - не втеча. Це - згадка
Про ту, у яку
Ти колись усім серцем
Зумів закохатися,
Ту, що в вірші-нотатки
Виливала тугу...

Осяй мене, забуту,
По небу розстели.
Руйнуймо халабуду
Моєї кабали!
Я вільна, сонцем лита,
Я повна, я жива!
Дивися - я відкрита,
Я знов гублю слова.
Згадай - я маю крила!
Струси із мене грунт.
Я зможу: я ж-бо вміла.
Це - згадка, а не бунт

Звичний порух,
Вії - знайомий мотив.
Погляд - порох
Сонних, забутих шляхів:
Поглинає.
Все накриває - і я
Не тікаю -
Мовчки корюся: твоя.