( ще фотки ... )

батьки чоловіка живуть за містом. були в гостях. нам там добре. гарний садок, квіти, зелень. але мене насторожує одне - за парканом нашим паркан сусідький, потім іще один паркан і ще, і ще. між ними вузенька дорога, якою чомусь усі тільки їздять на авто і ніхто не прогулюється пішки. можливо,тому що немає куди іти, хіба роздивлятися паркани, максимум до магазину. але навіщо до нього йти, якщо можна підїхати? задумалась, чи це скрізь так у дачних поселеннях, чи може є шанси, пройшовши паркани, кудись дійти? бо прогулянка з Машою навколо десятка дерев і будинку мене депресує, та й Машу не дуже тішить. а за всіма розкладами ми там багато часу будемо проводити влітку.

by troyachechka

позавчора упеше в житті бачила чергу... на виставку, в Пінчука. колись я часто бачила купки журналістів перед галереями, які чекали відкриття, промов і фуршету. Тут все ясно, тут робота і шлунок, а от півсотні різношерстних людей, які просто хочуть насолодитись мистецтвом і стоять заради цього рівною шеренгою на тротуарі, це для мене шось нове. не знаю навіть, як до цього ставитись.

я ніфіга не розбираюсь в такій музиці, але оце мене зараз дуже пре:

скачати цей альбом можна тут:

Alles Wieder Offen (2007)

eye2ear

для фанатів більш відверті фото.

Захотілося ще раз на виставу Віктюка.

почався сезон блюзів

відкрилася. обіцяютьхороші статті і ссилки. раджу.

наглядачі про спільноту:

ru_lacan  - принципиально разомкнутая структура, ориентированная не только на теоретические или клинические тексты, но и на литературные произведения, видео-материалы, музыку, артефакты - все, что связано с реальностью бессознательного.

troyachechka
завела собі нового пітомца більше фоток. дуже милого і крихітного. пес породи ши-тцу на прізвисько Камі. тепер все дружнє сємєйство складається із Трояка, мужа Ореста, ротвейлєра Рорті, щурихи Маші, безіменної піщанки і оцього от дива. забула ше рибок.

А отой синій фон з руками на хвотографії - то я.

колись у whooliganka переписала оцей от диск, чому зараз дуже тішусь. тут бабці із різних регіонів нашої родіни без муз. супроводу афігєзно наспівують колисанки. якби Хармс послухав, то мабуть перестав би викидати старушок із вікон. Отут на сайті УМКИ можна кілька пісеньок послухать, а можна і весь диск в неті знайти.

сиджу на модемі і дуже добре розумію тих, хто просить класти фото під кат. таке щастя буде, як мінімум, до неділі.

troyachechka

12 серпня на Співочому полі планується проведення масштабного open-air концерту. Уже підтверджена участь гр.. Брати Карамазови, ДДТ і ведуться переговори з іншими музикантами, які об`єднають своє мистецтво з хоровим духовним співом і оригінальною постановкою. 

каже нам УНІАН, а спільнота kiev_afisha вєщає нам, що серед отих інших буде Ніно Катамадзе. якшо це правда, то може і свого носа туди всунуть.

Хвотограф mahfon

Не можу до кінця зрозуміти, чому фільми про художників дуже часто викликають у мене рвотний рефлекс. Можливо, тому що режисери таких от творінь чомусь вважають, що основним нервом цих стрічок має бути конфлікт митця (канєха геніального, нєпонятого, дивакуватогго, навіть трошки фріка) і всього іншого світу (звісно, приземленого і банального до бєспрілічія). Художнік страшно тужиться бути нє такім, як усє, і о нєбєса, йому це вдається, хоча на цьому тернистому путі він багато шо втрачає, наприклад, любімоє созданіє. В обов"язковому порядку підключається любовна лінія. Шо ж то за художнік без музи? Муза теж має бути вєсьма колоритна, бо ніфіга проста дівка чи ненакачаний мужчіна менеджер срєднєго звєна не вдохновляють художників.

Може я не ті фільми дивлюсь (з останніх про оцю от фотографиню, про Клімта і про Баскію), але покишо отака от бєзнадьога в цьому жанрі. Трошки краще з фільмами про музикантів чи хвілософів. Там, принаймні, не намагаються зробить картинку гіперестетичною, вилизаною як у глямурному журналі.

А до цього конкретного фільму у мене ше багато претензій. Перш за все - якого лєшого на роль брати Ніколь Кідман.
якщо Арбус виглядала отак.

А фотограф вона, до речі, дуж цікавий. Саме вона чи не першою почала фоткати фріків і людей з різними фізичними відхиленнями. Це викликало хвилю рефлексій над природою фото. Про неї багацько пише, наприклад, Сьюзен Зонтаг. ("Про фотографію")