Карпатская магия. Продолжение
Наверное, я уже всем френд-лентам надоела со своими фотографиями, — пора сделать остановку.
Выкладываю еще кусочек из второй части моей книги о мольфарах.
Заодно прошу прощения у русскочитающих френдов, желающими ее прочесть. Я начала делать перевод. Но книга имеет свою специфику и дух, так что — «нелегкая это работа» (с)

Частина друга. Зима.
(Продовження)

Одним із найскладніших мистецтв у мольфарській традиції вважається громівництво. Громівниками, або градівниками в Карпатах називають тих мольфарів, що були повелителями небесних стихій — грому й блискавки, хмар і граду, дощу та інших „небесних вод”.

— Коли влітку наближається грозова або градова хмара, я виходжу на межу людських полів і читаю спеціальне заклинання, — розповідає він. — Інструментами мені служать „градовий ніж”, „громова палиця” — гілка дерева, якою я колись розборонив жабу і гадюку, і спеціальний „громовий” оберіг. Силами небесними і сильним словом я відводжу хмару від людських полів, „розрізаю” її своїм замольфованим ножем, і пускаю ту хмару на ліс, на ріку, на каміння, на невжитки... Єдине, що не можна допустити блискавки. Бо як блискавка блисне — то вже мольфар не зможе відвернути грозу...

До речі, мого Мольфара не раз запрошували організатори фестивалів та урочистостей, щоб він „тримав погоду”. Щоправда, Мольфар погоджується не завжди, тому ще не всякий дощ можна заклинати, і не кожну грозу відводити. Наприклад, ніколи не можна зупиняти дощі напередодні Зелених свят. Ні в якому разі не можна заклинати Купальські дощі або „горобині ночі” в серпні: традиційно наші предки у ці дні вшановували Перуна, бога грози та небесних вод, і „горобині ночі” — це його гуляння.
Якщо ви не були свідком грози в горах, ви не можете уявити всієї величі та всього жаху цього явища. Коли велетенські вогняні коси розпанахують гори навпіл і все навколо опиняється у владі Громовика. Коли низькі чорні хмари мчать у шаленому танці-аркані понад верхів’ями столітніх смерек, і ті завмирають перед нестримністю грозової стихії, коли все живе нишкне і просто чекає, доки Громовиці переслідують своїх ворогів — злих духів (а саме так гуцули пояснюють грози).


Саме тому всі магічні мольфарські обряди, пов’язані зі стихією грози, проводяться зимою, на Святки, та до першої весняної грози. З буйними громовими духами треба домовлятися, коли вони спокійно дрімають в очікуванні свого часу.
Тому й обряди, зв’язані з отриманням градівничого дару та з його посиленням і укріпленням, традиційно проводяться зимою, саме в різдвяні святки, в дні народження нового Сонця. Громівництво — важлива складова традиції, і цим мистецтвом славилися саме карпатські мольфари. (Недаремно М. Коцюбинський, для підкреслення образу Юри-мольфара в „Тінях забутих предків” використав саме обряд заклинання грози.) Є чимало переказів в інших місцях України, особливо на Поділлі та Поліссі, про те, що тамтешні господарі кликали „дідів та бабів з гір”, приймали їх у себе упродовж періоду визрівання урожаю, від Благовіщення, коли перший грім гримить — до святого Іллі, коли „громи вже небійні”, щоб ті захищали посіви від граду та грози, а господарі потім платили градівникам часткою нового урожаю.

Якщо мольфар хоче навчитися відвертати град і грозу, він мусить виконати спеціальний чаклунський обряд.
Удосвіта перед Святвечором такий чоловік йде надвір повністю голий — у чому мати народила, і з вістря коси виклепує собі чепелик — спеціальний ніж. Для „градового ножа” годиться не всяка коса, а тільки та, яка зламалася при першій весняній косовиці, або та, якою ненароком перерізали змію. При цьому на вулиці мусить бути тихо — аби мольфар не почув нічийого голосу. Виклепавши ножа, людина стає навколішки, і 300 разів промовляє спеціальну молитву, кожен раз — на одному подиху.
Цілий день той, хто вирішив стати громівником, не має права розмовляти, а увечері, як сім'я сідає до Святвечорового столу, мольфар набирає потроху всякої страви, бере в руку свій ніж-чепелик і обходить за рухом сонця навколо хати. Потім стає на порозі хати, обличчям до схід сонця і просить градового царя до вечері...

Так він отримує владу над небесними стихіями. Так він укріплює своє мольфарське мистецтво і свою власну силу. Бо грозова, громова стихія — це одна із складових мольфарської традиції. Грім і блискавки — це символи праці мольфара, одна із втаємничених назв якої — „небесний вогонь”.
Спалах блискавки відчиняє браму до справжнього неба, Верхнього світу, до оселі богів. Так вважають мольфари. Тому тільки найсильніші могли змагатися з цією стихією, володіючи мистецтвом градівництва. Тому й остерігаються мольфари змагатися з грозою, якщо вже блиснула блискавка.


Блискавка спопеляє злі сили та нечистих духів, які ходять по землі. Легенди також розповідають про могутніх прадавніх мольфарів, які могли силою свого вміння „ходити в хмарах”, і блискавки були їхньою зброєю проти супротивників.
Вогонь, запалений блискавкою, вважався священним, „небесним”, і дерево, вражене „небесним” вогнем, теж вважалося освяченим. Щоправда, таке дерево ні в якому разі не можна було брати на хату: вважалося, що дошка з такого дерева притягне пожежу від грози.
Ми розмовляємо, і раптом старий Мольфар прискалює око у вже знайомому мені лукавому усміху, і каже:
— А ви знаєте, що ваше ім’я дуже важливе значення має в мольфарському мистецтві?
Я знаю, що Громовиця — це одне з імен жіночого грозового божества у деяких слов’янських племен, яке богиня-громівниця носила в ті часи, коли культ жіночих божеств був поширений, коли ще не панував безроздільно патріархат і кожне божество мало дві іпостасі: чоловічу і жіночу. Згодом богиня Громовиця перетворилася на гурт безсмертних небесних дів, які супроводжували бога-Громовика та наділяли людей відвагою, силою і мужністю.

Але у Карпатах, як виявилося, громовиця — це назва ще й певних явищ, безпосередньо пов’язаних з мольфарською наукою.
Громовиця — це один з найважливіших мольфарських інструментів. Коли б’є блискавка в смереку, і при цьому від неї відпаде скалка, в якій є природний отвір – це і є громовиця. Така скалка має певні лікувальні можливості, з її допомогою від людини можна відвести зле мольфування, а також з допомогою цього інструменту мольфар позбавляє сил злих відьом (варто тільки на жінку, підозрювану в злих чарах, подивитися крізь отвір громовиці — і всі злі чари її і її сила буде тут же заморожена).
Громовицею називають, власне, й саму блискавку. А також — дерево, у яке вона влучила. Найкращими вважаються смерека і дуб. А також — береза та бук. Таке дерево теж вважається особливим: тріски його використовують в лікувальних цілях — димом окурюють людей, що страждають нервовими недугами; деревина ж „громового дерева” вважається найкращим матеріалом для музичних інструментів, особливо для скрипок та трембіт. Власне, цей традиційний ритуальний карпатський інструмент і виготовляють тільки з такого „громового дерева”. Одразу після сильної грози майстри, які робили музичні інструменти, ішли до лісу і шукали таке „громове дерево”. Спилювали його, розколювали і тримали протягом кількох років надворі — на вітрі, на дощі, на сонці, на снігопаді, на морозі, на сухій погоді і на вологій. І коли всі ці зміни, і всі дари стихійні приймало дерево, тоді робили з нього трембіту чи скрипку. І славилися тоді ті інструменти на всі гори. Все те мій Мольфар знає не від чужих людей, — бо й сам він майстер-сопілкар, і не один музика в Гуцульщині грає на сопілках, виготовлених моїм наставником...

Особливе значення в шаманській традиції Карпат (а мольфарство — це, без сумніву, найсправжнісінька шаманська традиція, про що мова йтиме далі) мають так звані „громові камені” (їх ще називають „громовими стрілами”), а також „камені-блискавки” — округлі чорні камінчики невідомого походження. Як правило, їх знаходять поблизу дерев, вражених блискавицею, і мольфари кажуть, що це — ядра кульових блискавок. Розповідають, що при влученні в дерево блискавка йде в землю, і за кілька (називають число три, сім і дванадцять) років виходять на поверхню ґрунту у вигляді таких камінців. У кожному разі, на жодну з мінеральних порід, відомих у Карпатах, вони не схожі. Ці камінці використовуються мольфарами в певних ритуалах та магічних обрядах. Витримували такі камені у воді, а потім тією водою обливали хворих на пропасницю та інші хвороби. Такі „громові стріли” — це природні мольфи, які захищають дім від удару блискавки. Особливо шанувалися „громові камені”, знайдені під грушею або під смерекою. Вони мають особливі властивості, зокрема, вважалося, що такий камінь, підвішений біля воріт, відвертає пожежу, а також відгонить нечисту силу.